Дванадцять фактів про європейське Різдво
Цього року велика кількість українців вперше відзначатиме Різдво разом з більшістю світу, 25 грудня. Різдво давно вже стало не тільки релігійним святом. Хтось вважає його вигадкою маркетологів, а для когось це можливість хоча б на один день повернутися до давніх традицій. Ми зібрали низку фактів про історію європейського Різдва та його традиції, щоб ще трошки краще зрозуміти сусідів, які стали для нас підтримкою в час непростих випробувань.
- Чому 25 грудня?
Найдавніша згадка про святкування Різдва відноситься до 2 ст., хоча тоді серед християн ще не було згоди щодо дати народження Христа. Навіть століття потому дата свята не була чітко визначеною і в різних країнах святкування могло припадати на різний час. Проте вже в 4 столітті існувала тенденція відзначати Різдво саме 25 грудня. Хоча в Євангелії немає вказівок на те, коли народився Христос, 25 грудня стало датою, яка задавалася найбільш підходящою, оскільки саме на цей час в Римській Імперії традиційно припадало святкування зимового сонцестояння. Намагаючись викорінювати язичницькі вірування з народної свідомості, християнська церква нерідко вибирала для своїх важливих свят дати, пов’язані зі старими традиціями. Зимове сонцестояння, після якого день поступово починає подовжуватися, а ніч стає коротшою, якнайкраще відповідало християнській ідеї про прихід у світ Спасителя, який обіцяв людям нове, вічне життя. 25 грудня, до того ж, виповнюється рівно 9 місяців з дня весняного рівнодення, на яке припадає свято Благовіщення, коли і відбулось непорочне зачаття Дівою Марією Ісуса.
2. Гамірне свято
До 19-го століття Різдво у багатьох країнах святкували гамірно, із пиятикою, танцями та маскарадами. В цьому знайшли відображення старі традиції гучних святкувань середини зими. У Римі, наприклад, на цей час припадали сатурналії – святкування на честь бога хліборобства та часу Сатурна, яке вважалося часом згоди і рівності, коли припинялись усі роботи і пани та раби разом сідали за стіл, як рівні. У німецьких племен в цей же час відзначали Йоль – свято середини зими, так само пов’язане із зимовим сонцестоянням; деякі традиції Йоля органічно увійшли в пізніші різдвяні святкування.
3. Дванадцять днів Різдва
Святкування Різдва нерідко тривало цілих дванадцять днів, аж до 5 січня, дня напередодні Епіфанії, коли вшановували волхвів, які прийшли вклонитися немовляті Христу. Пишні бенкети тривали увесь цей час. У хроніках збереглися подробиці про кількість їжі, яку подавали до столу у королівських палацах, куди, за традицією, в ці дні могли завітати і поласувати навіть бідняки. Так, у 1377 році на бенкеті англійського короля Річарда ІІ гості з’їли 28 биків і 300 овець!
На святкуваннях протягом дванадцяти днів Різдва частим був своєрідний обмін ролями і переодягання: жінки вбирались як чоловіки, слуги, як господарі і навпаки. Очевидним в цій традиції є відгомін сатурналій та подібних дохристиянських звичаїв.
«Дванадцятою ніччю» називали останню ніч святкування, напередодні свята Трьох Королів (трьох волхвів). В цей день пекли спеціальні пироги, у яких ховали сирий боб і горох. Жінки і чоловіки їли окремо і ті, кому діставалися боб і горошина, проголошувалися королем і королевою. Фламандські художники, які дуже любили зображати сцени пиятик, нерідко звертались до теми Дванадцятої ночі. Знаменита картина Якоба Йорданса «Король п’є» показує саме такого «бобового» короля Дванадцятої ночі.
Під час святкувань Різдва популярною розвагою були театральні вистави. Шекспір написав п’єсу «Дванадцята ніч, або Як собі хочете» (перша постановка – 1602) саме для різдвяного театрального сезону. Плутанина з перевдяганнями, яка є основою сюжету, також натякає на традиційні розваги під час святкувань Різдва.
4. Заборонене Різдво
В середини 17-го століття святкування Різдва в Англії на деякий час було заборонено. Це сталося, коли в результаті Англійської громадянської війни до влади прийшли пуритани – представники радикального релігійного руху, який прагнув до очищення суспільства від гріховних звичаїв і пропагував аскетизм. Пуритани не були проти Різдва самого по собі, однак, вони вважали, що цей день потрібно проводити в пості і молитві. Тож гамірні святкування із пиятикою та непристойними маскарадами потрапили під заборону разом із традиційними персонажами цих святкувань, такими як Батько Різдва, що був одним із попередників сучасного Санта Клауса.
5. Подарунки
Подарунками обмінювалися здебільшого на Новий рік, інколи – на Дванадцяту ніч, і тільки пізніше звичаєм стало дарувати подарунки саме в день Різдва, проте ця традиція і досі відрізняється в різних країнах.
6. Ялинка
Як і багато інших різдвяних традицій, ялинка має язичницьке походження. Різні народи, зокрема й слов’яни, мали традицію взимку прикрашати оселю рослинами, особливо – вічнозеленими, тими, що в найтемніший час року нагадували про відродження життя. В деяких місцевостях замість принесення хвойних гілок додому, люди прикрашали дерева просто в лісі. У Середньовіччі вічнозелені ялинки, обвішані червоними яблуками, використовували під час різдвяних містерій – вистав на релігійні сюжети, – де вони зображали Дерево Добра і Зла з Едемського саду в історії про Адама та Єву.
Сучасна традиція різдвяної ялинки прийшла з Німеччини і стала популярною завдяки королеві Вікторії. Ще її бабуся, королева Шарлотта, німкеня за походженням, мала звичай прикрашати ялинку на Різдво. Коли ж Вікторія одружилася з саксонським принцем Альбертом, вони запровадили цю традицію в своїй родині: самі прикрашали ялинку, а потім кликали дітей. У 1848 році газета «Ілюстровані лондонські новини» опублікувала зображення Вікторії, Альберта та їхніх дітей довкола святкової ялинки, що вмить зробило різдвяні ялинки популярними.
7. Омела
Звичай прикрашати будинок гілочками омели, інколи в поєднанні з падубом, також сягає корінням язичницьких часів. Відомо, що кельтські жерці, друїди, вважали омелу священною рослиною, символом плодючості і життя, а в скандинавській міфології вона була знаком любові та миру. За однією з легенд, син богині Фрігг, Бальдр, був убитий стрілою з омели. Фрігг так гірко плакала над тілом сина, що її сльози перетворилися на білі ягоди на омелі, які вона поклала в рану Бальдра і той повернувся до життя. На радощах Фрігг благословила омелу і обіцяла поцілунок кожному, хто пройде під нею.
Традиція поцілунків та обійм на Різдво під гілочкою омели, вочевидь, належить до тих, які дратували пуритан із їхніми аскетичними звичками. Для більшості, навпаки, це був, так би мовити, законний привід для поцілунків. Вважалося, що той, хто відмовить у цілунку під омелою, матиме нещастя увесь наступний рік. За деякими віруваннями, якщо так вчинить дівчина, то протягом наступного року (а за іншими версіями – усього життя) вона не вийде заміж. Подекуди після кожного поцілунку під омелою, чоловік мав зірвати одну з ягідок і коли ягідок вже не лишалося, під цією гілочкою більше неможна було цілуватись. Гілку без ягідок належало одразу зняти, а у Дванадцяту ніч обов’язково потрібно було спалити омелу, якою до того було прикрашено будинок, бо ж на тих, хто цього не зробить чекало нещастя або загроза лишитися без пари.
8. Діккенс і Різдво
1843 року вийшла друком «Різдвяна пісня в прозі» – книга, завдяки якій її автора Чарльза Діккенса часто називають людиною, яка винайшла Різдво. Перший тираж в 6000 екземплярів вийшов 19 грудня і був повністю розкуплений за наступні п’ять днів. Можливо, попиту сприяло те, що автор написав цю повість у популярному жанрі історій про привидів. Так чи інакше, Дікенсу вдалося ненав’язливо вселити в своїх читачах думку про те, що Різдво – це час для милосердя, благодійності і душевної щедрості.
9. Вітальні листівки
У 1843 році з’явилася і перша друкована різдвяна поштова листівка. Найпершою відомою різдвяною листівкою вважається саморобна листівка з побажаннями, відправлена у 1611 році німецьким фізиком і радником імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ Майкла Маєра англійському королю Джеймсу (Якову) І та його сину принцу Вельському. Проте тільки у 1843-му році у винахідника, підприємця і майбутнього організатора першої Всесвітньої виставки Генрі Коула виникла ідея створити друковану поштівку з різдвяними та новорічними привітаннями. На вигаданій ним листівці в центрі зображено велике сімейне застілля, члени родини піднімають келихи, ніби вітаючи отримувача листівки зі святами, а обабіч – дві сцени, які нагадують про необхідність милосердя – роздача їжі та одягу бідним.
10. Санта Клаус
Санта Клаус – це збірний образ, заснований на низці персонажів: від святого Миколая до Одіна. Ім’я відсилає саме до історичної постаті християнського святого, єпископа міста Мира на ім’я Миколай. В різних традиціях цей святий має дещо різні імена. Голландський Сінтерклас завдяки численним імігрантам потрапив до США, де трансформувався в Санта Клауса. У веселому «Хо-хо-хо» сучасного Санти чути відгомони того самого забороненого пуританами Батька Різдва – веселуна, який мав слідкувати, щоб під час різдвяних святкувань усі розважалися як слід.
11. Санта і Кока-кола
Попри поширену версію про те, що червоно-білий колір вбрання Санта Клаус отримав завдяки рекламі «Coca-Cola», де були використані брендові кольори, це не так. Червоний відсилає до єпископської мантії святого Миколая. Сучасний образ Санта Клауса найбільше, мабуть, зобов’язаний американському карикатуристу Томасу Насту. Саме він став зображати його, як вбраного в червоний, оторочений білим хутром костюм веселого бороданя з великим животом.
Ян Шенкман. Святий Миколай та Чорний Піт, його помічник. 1850 (лівруч).
Томас Наст. Санта Клаус. 1881
12 Різдвяне поліно
Мабуть, багато хто чув про смачний різдвяний десерт, популярний у кількох європейських країнах, який має назву «різдвяне поліно» (поширена німецька назва «штоллен»). Звичайно, спершу поліно було справжнім, а не зі здоби з родзинками та прянощами. Ця традиція пов’язана з Йолем, коли в дім приносили поліно з ясеня, яке обов’язково мало бути знайдене або зрубане, але в жодному разі не куплене. Його вкладали в пічку, запалювали від спеціально збережених решток поліна з минулого року і поступово спалювали протягом дванадцяти днів Йоля (а потім – Різдва). Перейшовши в християнську традицію, спалювання йольського поліна стало символізувати перемогу Христа над гріхом.
Саме з таким поліном нерідко зображений Батько Різдва.
