Короткий екскурс в історію фарб
Ви колись замислювались, яке місце в нашому житті займають… фарби? Просто роззирніться і порахуйте, скільки пофарбованих речей довкола. Шедеври, які створюють діти на уроках малювання, симпатичні листівки, які на заняттях з акварелі малює ваша знайома, яскравий мурал на стіні сусіднього будинку або кумедна картинка на глазурі святкового торту, фантастичний колір волосся випадкової перехожої і так далі, і так далі – ми не задумуємося над тим, як часто в повсякденному житті ми використовуємо фарби або пофарбовані речі. Власне, майже все, що нас оточує набуло свого вигляду за допомогою якого-небудь барвника. За тисячоліття свого існування людство винайшло численні види фарб: художні, промислові і навіть їстівні! Ми вирішили віддати належне цьому важливому елементу нашого життя і сьогодні поговоримо про історію фарб.
Усі фарби мають два головні компоненти: пігмент, тобто, власне, барвник та зв’язуючу речовину. В залежності від типу фарб зв’язуючою речовиною може бути вода, олія, клей, віск, яйце, мед, смоли, полімери та ін. Фарби – дуже давній винахід людства. Вони існували задовго до появи цивілізації. Під час розкопок 2003-2004 та 2011 років у печері Бломбос на південному узбережжі Південно-Африканської Республіки археологи знайшли штучну суміш на основі вохри та повний набір інструментів для подрібнення пігментів і виготовлення примітивної фарби, віком 100 000 років. Можливо, це – найдавніші в історії фарби!
Наші пращури з кам’яної доби мали невеликий арсенал фарб: білу, жовту, червону та чорну. Ці кольори отримували з розтертих в порошок мінералів, глини, а також з сажі. Найпоширеніший природний пігмент, який використовували з того часу і десятки тисяч років по тому – вохра (від грецького «жовто-блідий, оранжевий»). Вохра який складається з гідрату оксиду заліза з домішкою глини та піску. По суті, це глина, забарвлена різною кількістю мінералу гематиту, від чого її колір може варіюватися від світло-жовтого до темно-бурого. Вохру й досі можна знайти в більшості стандартних наборів фарб. Так само й найпоширенішим чорним пігментом й досі лишається сажа.
Протягом століть арсенал художників розширювався, але навіть в Давньому Єгипті все ще використовували лише шість кольорів, додавши до первісного набору синій і зелений. Нідерландські живописці 15 та 16 століть користувались трьома синіми, двома жовтими, двома зеленими, двома червоними, білою та чорною. Лише у 18-19 століттях палітра художників значно розширилася завдяки успіхам хімії.
Деякі пігменти лишалися рідкісними, важкодоступними і дуже дорогими, що приводило до того, що їм надавали особливого значення. Так, єгиптяни використовували дорогоцінний лазурит для зображення священного жука-скарабея, а у Візантії пурпуром, який добували з молюсків і цінували на вагу золота, забарвлювали вбрання імператорів та найважливіші сторінки дорогоцінних рукописних книжок. Синій найдовше лишався найдорожчим барвником. Бувало, художники використовували його тільки за умови, що його оплатив замовник, і так тривало аж до 19-го століття, коли з’явилося одразу кілька синтетичних синіх барвників.
Століттями художники розтирали пігменти та змішували фарби самі або доручали це своїм учням та підмайстрам. Вважають, що в епоху Відродження, ледь не кожен майстер мав власний рецепт приготування фарб. Фра Анжеліко та П’єро делла Франческа змішували пігменти з яєчним білком, дехто використовував казеїн (молочний білок), як давні римляни, дехто – олії.
У 15-му столітті ван Ейки з Нідерландів вдосконалили техніку олійного живопису, навчившись накладати замішані на основі олії фарби тонкими, напівпрозорими шарами, що дозволило їм більш переконливо передавати різноманітні фактури, прописувати найдрібніші деталі. Важливо було дотримуватися технології, правильно замішувати фарби і терпляче чекати, поки висохне кожен шар, перш, ніж наносити наступний.
Експерименти могли мати сумні наслідки. Так, Леонардо да Вінчі при створенні знаменитої «Таємної вечері» змішав олійні фарби з темперними (на основі яєчного жовтка) і в результаті його творіння почало осипатися ще за його життя та й досі потребує постійного піклування реставраторів. Проте, за умови дотримання технології, картини зберігалися майже досконало. Варто тільки поглянути на ідеальні поверхні картин нідерландських майстрів 15 століття: їхні барви зовсім не втратили насиченості і особливої світлоносності, досягнутої завдяки просвічуванню білого ґрунту з-під численних напівпрозорих шарів живопису.
Не будемо забувати і про те, що деякі пігменти були отруйними. Наприклад, свинцеві білила, які живописці використовували з сивої давнини, або винайдений в 19-му столітті ізумрудно-зелений на основі миш’яку, який став причиною нездужання і смерті багатьох людей, які просто прикрасили свої домівки шпалерами модного кольору.
Палітра художників почала стрімко розширюватися з 18-го століття і особливо у 19-му столітті, завдяки успіхам хіміків, що створювали нові й нові штучні пігменти. Але вдосконалення торкнулися не тільки мистецького життя. У 1718-му році в Англії Маршал Сміт винайшов «Машину або Двигун для подрібнення пігментів». Хоча зараз точно не відомо, як працював цей пристрій, зрозуміло, що він різко підвищив ефективність процесу подрібнення пігментів, що також призвело до здешевшання фарб, а вже дуже скоро повсюдно стали використовувати подрібнювальні машини на парових двигунах. Не дивно, що в 19-му столітті нормою стало фарбувати стіни в будинках: відтепер це було доступно майже всім, і робили це не тільки для краси, а й щоб захистити стіни від вологи.
Щодо художників, то 1841-го року американський портретист Джон Ренд запатентував ще один винахід – такий звичний сьогодні тюбик для фарби, який закривався пробкою, що потім замінили на кришечку, яка закручується. Завдяки цьому готова фарба може тривалий час зберігатися пригідною для використання і, до того ж, її легко брати з собою. Цим скористалися молоді і схильні до експериментів художники, що згодом увійшли в історію мистецтва як імпресіоністи: вони вийшли на пленер і цим змінили мистецтво назавжди.
Хоча сьогодні ми маємо вражаючу кількість різноманітних фарб, принцип їх виготовлення в головному не змінився: тверді пігменти перетирають на дрібний порошок і змішують зі зв’язуючою речовиною. Як пігменти, так і інші компоненти фарб тепер все частіше синтетичного походження. Та попри новітні досягнення хімії, ми й досі користуємося олійними, акварельними, гуашевими і темперними фарбами, як і митці сотні або й тисячі років тому.